Інтернет – це світова комп’ютерна мережа. У ній безліч комп’ютерів по всьому світу з’єднані проводами, телефонними лініями, радіо-і супутниковим зв’язком. Зі свого персонального комп’ютера ми можемо зв’язатися з будь-якою точкою земної кулі і отримати доступ до інформації, яка міститься на будь-якому комп’ютері, що становить мережу Інтернет. А так як кількість ресурсів всесвітньої мережі постійно зростає, то й зростають наші можливості в ній. Ми можемо вступати в дискусії з тих чи інших тем, відвідувати віртуальні виставки, вести електронний бізнес, спілкуватися за допомогою електронної пошти і багато, багато іншого.
У 1974 р. нове слово – Internet – увійшло у вжиток, і тепер без нього немислиме наше життя.
Безсумнівно, благодатним грунтом для народження ідей, покладених в фундамент Інтернету, була надихаюча атмосфера семінарів основоположника кібернетики Норберта Вінера в Массачусетському технологічному інституті. Активними учасниками цих семінарів були співробітники інституту Джозеф Ліклайдер і Леонард Клейнрок. Саме Ліклайдер в серпні 1962 р. першим обгрунтував віддалену взаємодію користувачів з допомогою комп’ютерів, об’єднаних у всесвітню мережу. З її допомогою кожен міг би швидко отримувати доступ до баз даних і програм, розташованим на будь-якому комп’ютері мережі. У жовтні 1962 року Ліклайдер став втілювати свої погляди в життя, очоливши дослідний комп’ютерний мережевий проект Управління перспективних досліджень і розробок Міністерства оборони США – DARPA (Defence Advanced Research Projects Agency).
Л. Клейнрок в липні 1961 р. опублікував першу статтю з теорії пакетної комутації, а в 1964 р. видав на цю тему першу монографію. Саме ця технологія стала основою для створення комп’ютерних мереж. Перша в історії нелокальна експериментальна мережа була створена в 1965 р. Л. Робертс спільно з Т. Меррілом зв’язавши по низькошвидкісній комутованій телефонній лінії комп’ютери, розташовані в Массачусетсі і в Каліфорнії. У результаті було показано, що комп’ютери можуть успішно взаємодіяти, виконуючи програми на віддаленій машині.
В кінці 1966 р. під керівництвом Робертса в DARPA стартувала конкретна розробка концепції великої комп’ютерної мережі. Через кілька місяців з’явився план ARPANET. Основні положення цього плану Робертс оформив в статтю і представив її на конференцію. Яке ж було його здивування, коли він там почув ще одну доповідь про концепцію пакетної комп’ютерної мережі. Його авторами були англійці Д. Девіс і Р. Скентльбьюрі з Національної фізичної лабораторії. Аналогічні дослідження під керівництвом П. Берена проводила також американська корпорація RAND, що займається стратегічними дослідженнями і розробками. Ще в 1964 р. група співробітників RAND написала статтю з організації надійної голосової зв’язки у військових мережах на основі пакетної комутації. Таким чином, як це дуже часто буває в наукових дослідженнях, роботи в Массачусетсі (1961-1967), RAND (1962-1965) та Національної фізичної лабораторії (1964-1967) велися паралельно, і вчені не знали про діяльність один одного. У результаті інтенсивних контактів між цими групами була доопрацьована загальна структура і специфікації на мережі ARPANET, що належить Міністерству оборони. Мережа була презентована в 1968 р.
У серпні 1968 р. DARPA організувала відкритий конкурс на розробку одного з ключових компонентів мережі – комутатора пакетів. Це – прообраз модему, без якого неможливий нормальний зв’язок комп’ютерів по телефонних лініях. Конкурс виграла група на чолі з Ф. Хартом з компанії BBN. Вимірювальний центр Каліфорнійського університету був обраний в якості першого вузла ARPANET, і у вересні 1969 року компанія BBN встановила там комутатор пакетів і приєднала до нього перший комп’ютер. Другий вузол був утворений в Стенфордському дослідницькому інституті, де Д. Енгельбарт керував проектом «Нарощування людського інтелекту». Енгельбарт, крім того, відомий ще двома серйозними винаходами. Він перший придумав комп’ютерну мишу і розробив основу Всесвітньої комп’ютерної павутини (WWW) – початкову систему гіпертексту. Енгельбарт розробляв для ARPANET програму спілкування між комп’ютерами, тому другий комп’ютер мережі був встановлений біля нього. Через місяць після підключення Стенфордського інституту з лабораторії Клейнрока туди було послано перше міжкомпютерне повідомлення. Сталося це 29 жовтня 1969 року, і деякі історики пропонують саме цей день вважати днем народження Інтернету. Клейнрок в лабораторії допомагали студенти С. Крокер і В. Серф. Саме вони налагодили першу комп’ютерну мережу і передали по кабелю перші дані між комп’ютерами.
У 1969-1970 рр.. в різних куточках планети проводилося безліч таких же експериментів з передачі даних. Ідея витала в повітрі. Скрізь створювалися свої власні комп’ютерні мережі, і тільки набагато пізніше вони всі об’єдналися в єдину структуру.
До кінця 1969 р. вже чотири комп’ютери об’єдналися в ARPANET. Це був зародок Інтернету. У наступні роки число комп’ютерів, підключених до ARPANET, швидко зростало. Весь цей час доопрацьовувався протокол зв’язку між комп’ютерами. У грудні 1970 року група під керівництвом С. Крокера завершила роботу над першою версією Протоколу управління мережею – NCP (Network Control Protocol). Протягом 1971-72 рр.. протокол NCP був реалізований на всіх комп’ютерах, що входили в мережу ARPANET, і тільки тоді було створене середовище, для якого можна було створювати прикладні програми. У цей час була реалізована перша електронна пошта, вкрай необхідна всім користувачам ARPANET для координації робіт. Автори книги «Короткий курс історії Інтернету», які брали безпосередню участь у його створенні, називають дату народження E-mail – березень 1972
Р. Томлінсон надав пошті вигляду поштового конверта з графами «куди», «кому» і самим текстом листа і ввів в ужиток всім тепер добре відомий значок @. Він вирішив також для зручності завести на кожному комп’ютері віртуальну поштову скриньку. Проте знайомий нам вигляд електронна пошта набула лише після доопрацювання програми Л. Робертсом. Робертс ввів перегляд списку всіх листів, вибіркове читання потрібного повідомлення, збереження листа в окремому файлі, пересилку іншому адресатові.
У кінці 70 х був розроблений єдиний протокол управління передачею даних та взаємодії мереж TCP / IP, що забезпечує можливість безпомилкової передачі інформації – web-сторінок та електронних листів, у 1984 р. – система DNS (літерні назви серверів замість цифрових адрес), а в 1992 р. – World Wide Web (WWW) з системою гіперпосилань. З часом функціональність Інтернету значно розширилася, з’явилися чати, форуми, «аська» (ISQ).
До 1994 р. відносяться перші спроби продавати товари через Інтернет, а на сайтах розміщувати банери.
У 1995 р. з’явилися потокова технологія RealAudio і перші варіанти IP-телефонії.
Незважаючи на постійно виникаючі проблеми з інформаційною безпекою і невизначеністю його статусу як засобу масової інформації, розвиток Інтернету не зупиняється ні на секунду. Основний напрямок сьогодні – забезпечення високошвидкісного доступу в Інтернет, заміна комутованого доступу через телефонні лінії більш сучасними лініями зв’язку.
Спостерігається також цікаве явище – після первісного бурхливого розвитку глобальної мережі вона стала ділитися на регіональні мережі. Скажімо, користувачі Рунету відносно рідко виходять в іншомовні сектора, його ресурсів цілком вистачає для вирішення більшості завдань.
Сьогодні ніхто не може знати, на що перетвориться мережу через 10, 20, 50 років.